Літа блукань, надій і спроневіри
геть викривили горло голосне.
О будьте щирі, будьте тільки щирі,
бо лише так пізнаєте мене.
Довгаста стежка, по краях обгасла,
висока свічка, вигоріла геть.
Де Віфлеєм твій? Де волові ясла?
Понищені. То добре знає кметь.
Нема й не буде врубаного долу,
нема й не буде врізаних небес.
А берег віри в чорноталі скрес,
лишивши тільки воду — тьмяну й голу.
Літа блукань, тривоги і надій
ідіть собі — на всі чотири вітри.
Тримайся, кметю. Зрадні сльози витри
і осамітнений досатаній.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ми втрьох сідали на човна
- Попередній вірш → Василь Стус – Це припізніла молодосте ти
(Оцінок ще немає)