Василь Стус – Літня спека: Вірш

Літня спека. Порох. І пісок
перегрітий обпікає п’яти.
На ґарґошах мій сидить синок,
шию обхопили рученята.
За плечима аж рипить рюкзак
у руках авоська і валіза.
Тільки ти у долі не жебрак
і тебе не з’їсть грошова криза.
Хай лишилось жити два-три дні,
хай останній вибуде поранок,
а перед очима рідний ґанок,
рідний край у рідній стороні,
де ледь-ледь зіпершись до воріт
віща мати, ніби синя птиця
виглядає, світиться, святиться
і журливий шле тобі привіт.
Як її чекання береже
від притоми і від спроневіри!
Щирі, ми пробудем завжди щирі.
І невже не зможемо? Невже?