Ми, лялечки із алкоголем щасть,
у радощах собі збавляєм віку.
Тікай же свого світу, недоріко,
або чекай, коли той бог воздасть
за самокатування — по заслузі,
за самознищення — ясним добром.
Тож пийте самоту, неначе бром,
радійте смертним шалом, любі друзі,
бо роз’єдинена людська душа.
Які тяжкі — ці брили порожнечі
всесвітньої, а ви — її предтечі —
пильнуйте в страх укутаних бажань —
подалі неба і землі, подалі
від себе уторовуйте шляхи,
оберігайте власні потрохи,
яких, крім вас, нікому і не треба.
Ви, лялечки із алкоголем щасть,
загорнуті в свою усохлу душу,
ще начувайтесь: тіло ваше здушить
ця зраджена душа. Або продасть
за шеляга якому смітяреві.
Найкраща насолода — смерть жива.
Вас утішає тиша гробова,
бо од віків довліє злоба дневі.
- Наступний вірш → Василь Стус – Синочку мій, ти ж мами не гніви
- Попередній вірш → Василь Стус – Десь пише сонце фантастичні кола
(Оцінок ще немає)