Лискучі рури власним сяйвом сліпнуть —
іззовні і зсередини. Струмить
високий день. Як спирту штоф, стоїть
осклілий обрій.
Інші в душах тихнуть
і віддаються щедро, як жінки,
твоїй душі, що в сяєві оскліла.
А рідна нива, як вогонь, горіла
і чорні викидала колоски!
- Наступний вірш → Василь Стус – Сосна із ночі випливла, мов щогла
- Попередній вірш → Василь Стус – Звелася длань Господня
(Оцінок ще немає)