Люблю цю тишу гробову,
що всесвіт облягла вельможно.
Ні тобі пікнути не можна,
бо під параграфом живу.
Державить мною цей статут,
ці дозволи і заборони,
ці пункти, приписи, закони,
єдиний прихисток — сурдут,
розписаний в дві цвілі барви —
червону й чорну — ніби крик
і німота. Заціп язик,
негідний доброї покари.
Ти досі висох на патик?
То долучайся до казарми.
- Наступний вірш → Василь Стус – Отож, звикай до таємниці
- Попередній вірш → Василь Стус – Заплющу очі – темінь
(Оцінок ще немає)