Людина з відчаю, зі зла, з передчуття
близької смерти, з нарікань, з досади,
невольник долі, всі його поради —
тікай, тікай, тікай, тікай життя.
Збавляй віка по роздумах порожніх,
де жодного нам просвітку нема,
а воля за замками сімома
десь розкошує і без нас, вельможна.
Людино за замками сімома
як страшно жити, виголілий світ
із тіла спав, мов радіоантена.
Довкола — німота. Якраз на мене.
І спогад цей і порив цей і піт.
Людино з розпачу, з забарної біди,
із порожнечі пам’яті й утрати,
скажи, як тяжко шляху напитати,
щоб розпізнати згублені сліди.
Пригадуєш і весі й городи,
і обрушає пам’ять простопадна
ту скрушну душу, що єдина владна
спинити нас і наказати: жди.
Чекай світань, коли довкольний світ
став яро-полум’яно вечоріти.
Чекай, чекай, коли несила жити,
чекай життя, як сто пройшов смертей,
коли й померти змоги вже нема,
сховавшись за замками сімома.
- Наступний вірш → Василь Стус – З-за ґрат, з-за втрат, з-за німоти
- Попередній вірш → Василь Стус – Траса – біла-біла
(Оцінок ще немає)