Василь Стус – Матері: Вірш

О руки матерні — сухі кореневища!
О очі матерні — олітнені ставки!
О сльози матерні — і знані, і незвичні…
Ти вся — прощання. Зустріч і прощання.
Сухенька туга, сива з самоти.
Я дуже завинив перед тобою, мамо,
І ти — прости мене. А краще — не прости.
Лебідко рідна, ну ж, не треба плакати,
Я б зараз сам заплакав, коли б міг.
По довгих роках я добивсь до хати
Від всякої такої Колими.
І забував про тебе. Гірко, мамо…
О, гірко так, що й не переказать.
Ти ж, як гіллячка, хижим вітром зламана,
Ти, як одна нездержана сльоза.
Блукав я досить. По світах далеких
Тебе я навіть призабути встиг…
Прости мені. Прости мені, рідненька,
А коли можеш — краще не прости.