Мені сьогодні снився сніг
і чахлі дерева мордовські.
Тайга. І кволі підголоски
зі схронів, ніби гробовищ.
Богдан, малесенький Богдан,
як дрібка болю молодого,
раніше знаного, задовго
до чорних судіїв своїх.
Він дивиться. Він ніби спить.
Він жде. І кожним днем вікує,
вслухається, але не чує,
вдивляється, але мовчить.
Він думає. А небо дме
і небо тисне — аж на скронях
його попечені долоні,
які вже й вітер не пойме.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ми ані дня не звідали такого
- Попередній вірш → Василь Стус – Матері
(Оцінок ще немає)