Мій сокóле, на кого ти мене полишив
проти ранку німого, проти жальних вогнів,
проти злої притуги при дрібних діточках
ані брата ні друга, тільки морок і жах.
Лиш синок, розметавши рученята вві сні,
нам нагадує наші давні ночі і дні
і дорогу в дорозі і журбу по журбі.
Буде подзвін в тривозі — по мені й по тобі.
Богородице-Діво, на правіки віки
будь пречиста, щаслива, і прости нам гріхи.
- Наступний вірш → Василь Стус – Вже сніг пускається в вікні
- Попередній вірш → Василь Стус – Лиш спомини лишилися од мене
(Оцінок ще немає)