Між галичі й сорок калини кущ поник,
і обірветься крок, і пролунає крик.
І схарапуджені сопуть вітри тяжкі,
і крокви кружані — сталевий сміх підків,
і стократ дужані стають на герць віки,
і стократ долані стенаються сини,
а думи зволані — кущами сивини,
і небо збавлене гудьбою молитов.
Нам інше — вставлене залізним долотом.
Не обжидай його в своїх химерних снах,
бо до незнаного іще куріє шлях.
Бо ще дорогою не перейшли полки,
а за тривогою ніч — хоч збирай голки.
Та вже веселкою оперезало край —
лети лелекою і в безвість почезай.
- Наступний вірш → Василь Стус – О як він прагнув
- Попередній вірш → Василь Стус – Дорого дороги, дорого мети
(Оцінок ще немає)