Між загород відшукуємо рай,
цвітуть кульбаби й бурштинові бджоли
геть впокоїли простір надокола,
що кращого у Бога й не питай.
Забудься сном несклеплених повік,
занурившись у памороч чекання,
де почезає зустріч і прощання
і бідам загубився довгий лік.
Впокоєний гойдається мишій,
мордовський вітер накликає хмари,
стань на межі віддячення і кари
і щастен будь, о в’язню молодий!
- Наступний вірш → Василь Стус – Той бідний виквіт рідної землі
- Попередній вірш → Василь Стус – Самотньо сновигає голос
(Оцінок ще немає)