Мов вигорілий терикон земля.
Ступай межи протрухлими ямами
і потерпай, що зрадить кожен камінь
і що ступа в провалля поціля.
А ти ступай, шукаючи людей,
очниць похмурі вилюднілі площі
приховують мерців пожовклі мощі,
а ти ступай і вір — народ гряде
і в тебе відростає за плечима,
немов крило майбутнього твій крик,
і німоти не визнає язик,
він суть свою, вже як прокльон, нестиме.
- Наступний вірш → Василь Стус – Матеріалізація душі
- Попередній вірш → Василь Стус – Неначе дикий степовий румак
(Оцінок ще немає)