Моє життя, мій Києве, прощай!
Прости мені оцю тяжку розлуку.
І — до побачення! Подай же руку
і витиши мою смертельну муку,
і твердості в убоге серце дай.
Дай віри, Києве! Моє життя!
Білоколонний, ти наснився ніби,
як вітражів багатобарвні шиби.
Мені пішла дорога без пуття
кудись у прірву, в смертну чорноту,
де сонце ледь ворушиться на споді.
Та виростає у красі і вроді
крилатий птах, що клякне на льоту.
- Наступний вірш → Василь Стус – Усе зростає надовкола світ
- Попередній вірш → Василь Стус – І сто подоб нуртується
(Оцінок ще немає)