На тихі води і на ясні зорі
паде лебідка білими грудьми.
Вдар блискавко, і громе прогрими,
коли не розпростерти крил — у горі.
Зелені села, білі городи
і синь-ріка і голуба долина
і золота, як мрія, Україна —
ще не зникайте! Краю мій, зажди
мене на смертні кидати путі!
Там, де копита кóня вороного
розбризкали геть ярі іскри, ’дного
із днів була відкрилася дорога,
та при самій урвалася меті.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Згадуючи М.Н. Щепенка
- Попередній вірш → Василь Стус – Це туга
(Оцінок ще немає)