Василь Стус – На високому почорнілому пні акації: Вірш

На високому почорнілому пні акації —
молоде пожовкле галуззя,
падає листя,
коньячний дух од дубів,
бруком дівчина
перебігла (у неї великий зад
і великі очі).
Трамвай притишив ходу
(далі — прірва?).
Від лівого берега Дніпра
відділився острівець,
схожий на Кубу.
Голий вибілений острівець.
Прип’ято човен.
Незґрабно, як чорногуз,
блукає берегом самотня людина,
від річкового порту —
церковний дзвін.
На високому почорнілому пні акації
гойдаються {підрізьблені} листочки.
Аж на Дарницю,
аж до далекого виселку за Дніпром,
а я хочу уявити старих батьків
там, на Донбасі,
в тихенькому селищі.
Хата вікнами задивилась сюди?
У вікні — мама —
поправляє фіранки зволохатілі,
тато сидить на маленькому стільчику,
у грубці шарудить коцюбою.
Отам, між цього пожовклого
молодого з акацій галуззя
мій дім, моя пам’ять.
Моя зажура вечоровіє
над Дніпром.