Василь Стус – Над осiннiм озером: Вірш

Цей став повiсплений, осiннiй чорний став,
як антрацит видiнь i кремiнь крику,
виблискує Люципера очима.
П’янке бездоння лащиться до нiг.

Криваво рветься з нього вороння
майбутнього. Летить крилатолезо
на вiття виголiле. Рине впрост
на утлу синь, високогорлi сосни
i на пропащу голову мою.

Охриплi очi збiглися в одне —
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуєш, чуєш протяг у душi!

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Василь Стус – Над осiннiм озером":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Василь Стус – Над осiннiм озером: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.