Над вечором, над злагодою тиш,
над пізнім вереснем, над неба прогляданням,
як місяць, підбивався милий вірш —
це таємниче кола замикання
від роздумів — до розпачу і до
впокорення, до лагідного болю
(о, так боюся, чи не суєсловлю,
о, так боюся молодих жадоб
за правдою, підрізаною впень.
- Наступний вірш → Василь Стус – Найвища воля – воля раба
- Попередній вірш → Василь Стус – Над головою – матюки
(Оцінок ще немає)