Нагідка, обережена подвійно,
щоб не згубити лагідного кола,
мені про тихе свято зацвіла,
стрічаючи. А я, тебе чекавши,
устигла народитися і двічі
померти. Нині — втретє я цвіту,
а все-таки діждала. Слава Богу.
Я голос той почув і стетерів
і гриз себе, що не подбав про зустріч,
котрої був не сподівався навіть,
що квітка ця, малесенька нагідка,
мене так щедро розуму навчить.
- Наступний вірш → Василь Стус – Просторить крила падолист
- Попередній вірш → Василь Стус – І мури рушили – й заговорили
(Оцінок ще немає)