Наполовину — Ти і Він. Живи:
півсмерті-півжиття, над пів’явою —
півсну. І думою одною
півсну кошлатиться. І дзень-струною
не йде це дивне диво з голови.
Невже? Невже? Невже? Невже? Невже?
Так є. Так є. Так є. Так є. Так буде!
З очей зірвати б з плівкою полуди
усе, що нишпорками стереже,
чатує, ставши плечі до плечей —
не тінь, але — зведенюки сіамські,
сіреч близнята. Як тобі пече
усе, що глибить спогади забрамські.
І ти тоді малієш. Він росте.
А хто раніше вимовить — пусте?
- Наступний вірш → Василь Стус – Заходь за край, душе безмежна
- Попередній вірш → Василь Стус – На відстані од себе – я вертав
(Оцінок ще немає)