Нарешті — ось ви, присмерки душі,
що вигасили гамір тогосвітній
і безгоміння — геть туге, мов бич,
обклало простір. Вибринь через силу,
надпоривом і нáдвигом — пробийсь.
Чи обережно з темряви густої
скрадися вгору, сну не наполохавши
одвертого, як біль. Пройди між тіней
і — заблукай між них.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ще трохи краще край Господніх брам
- Попередній вірш → Василь Стус – Світу – півдня і півночі
(Оцінок ще немає)