Нарешті, слідчий ізоляторе,
мене ти геть осамотив
і трисекційним радіатором
схололу душу одігрів.
Тут кожен спогад, ледве зрине —
не обібратися думок.
Ачи сердечний це порок?
Чи творчості лиха година?
Чи ти, мій болю молодий?
Чи ти, мій геніяльний гніве?
Чиїсь проклалися сліди —
що раз — направо, раз — наліво.
- Наступний вірш → Василь Стус – Усі промацано рукописи
- Попередній вірш → Василь Стус – Спить жона, золотими ножами
(Оцінок ще немає)