Нас порозсовано по цих краях,
не чути ані ворога, ні друга.
Лиш колобродить у душі недуга
і колобродить розпач мій по снах.
Де ти, мій милий друже? Озовись!
Чи ми ще разом зійдемось колись
на тиху на ласкаву на розмову?
Де щире серце зогріває слово.
Струмуй, бідо! І самотою впийсь,
і доки світу-сонця золотого,
шукай по зорях, де твоя дорога,
і — радістю од себе засвітись.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ми з теміні виходимо на світ
- Попередній вірш → Василь Стус – Скалком світла і кристалом болю
(Оцінок ще немає)