Наснилась, мов сонце — жовтава і біла
і душу купав твій, як літепло, сміх,
і все гомоніла про щось, гомоніла,
руками закривши розпуття доріг.
Грайливо обнявши погруддя різьблене,
ти світ обернула на давні літа,
аж серце, збудившись, забилось шалено
і стиглі додолу хилились жита.
Додолу, додолу, в це золото літа,
в родючий чорнозем, на колос тугий.
Жовтава і біла — мов сонцем залита,
аж сон увірвався мені дорогий.
- Наступний вірш → Василь Стус – Нам відпустила доля зла
- Попередній вірш → Василь Стус – Сиджу надвечір
(Оцінок ще немає)