Василь Стус – Наснилися мені мої кохані: Вірш

Наснилися мені мої кохані,
і кожна з них чужа і не моя,
і кожна, мов холодна течія,
моєї віри підмиває камінь,
і кожна з них, убрана до весіль,
несе в руках сумний букет трояндний —
рясний, як радість, ярий, наче біль,
що чим нестерпніший, то більш принадний.
Гуртом рушаємо до когось в гості,
а тому очі круглить переляк,
не сподівався він стількох друзяк —
стоїть блідий, сумний, простоволосий.
О ні, не надарма оцей парад,
мов поховальний хід. І я сумую,
не знаючи, котру з своїх троянд —
червону ачи чорну подарую,
аби не сприкрити. Здається, сто смертей
взяло мене під руки і згубило
межи собою. Ще допіру дніло,
і ледь торкався сон моїх очей.