І навалились дні —
таке страшне завалля!
Сни висталились сталлю —
і не збудися в сні.
І горе переспи,
приспи свою досаду,
коли немає ради,
а є одне — терпи.
Відбігли, наче пси,
розвіялися в полі
повщухлі душі голі
і голі голоси.
Було ж: спередодня
так довго тембітало,
за тим світати стало —
прожогом, навмання.
Окрушинами днів,
торосами завалля
сни висталились сталлю
і смерк забовванів.
Благаю повсякчас:
ти, Господи всевишній,
карай нас, многогрішних,
а не забуди нас.
- Наступний вірш → Василь Стус – Запахло сонцем воском і зелом
- Попередній вірш → Василь Стус – Полудне
(Оцінок ще немає)