Навпроти графіка гори
і сніг і чорні сланці,
о хоч на мить заговори,
чиї лежать тут бранці.
Там, за розпадком, за горбом,
блаженний паділ дикий,
чиїм розораний ребром,
чиїм продертий криком?
Танцюй на пеклі, навісний,
свої заллявши сліпи,
сюди приходять навесні
українські липи —
дрібненьким листям лопотять,
тонкі ламають руки
і мовчки до небес кричать
і ловлять давні гуки.
О чорна графіка гори,
о мерзла кров пролита,
заговори, заговори,
повідж, кого тут скрито.
Яка священна таїна
про злочини бувалі!
Аж стягне темінь навісна
у виглухлім проваллі.
- Наступний вірш → Василь Стус – Впаду – і знову підведусь
- Попередній вірш → Василь Стус – Задзюркотіла вічна мерзлота
(Оцінок ще немає)