Не обезволь мене, високе слово,
І не знесиль мене, високий крик.
Чи не дарма навчився чоловік
Благословенної людської мови?
Чи не дарма священну лють свою
Вливати іншим в уші, як отруту,
Що власну душу спопелить, боюсь,
Останками чуттів і словобрухту.
Так само, як і душу перечуту,
І душу, тої люті вже начуту.
Чи не дарма? Чи не дарма? Чи не.
Намарне слово, коли дій забракне,
Як слово рук мине, борінь мине,
Лише тваринного не проминувши страху.
- Наступний вірш → Василь Стус – Немов вогненні кільця леопард
- Попередній вірш → Василь Стус – Не насушить ніхто сухарів
(Оцінок ще немає)