Василь Стус – Не поспішай: Вірш

Не поспішай. Хай осінь і не жде,
клечаючи діброву походою,
хай горне листя полум’я руде,
мов лис крадеться жухлою травою.
Підгусклий, не колотиться твій став,
а виспокоївсь, висклів — ні зрухнеться.
Хай любої мережаний рукав
уже довкола шиї не пов’ється.
Не поспішай. Схились до того пня,
котрий на пагорбі, як гриб, чорніє.
І пригадай. Збагнувши навмання,
що довгий вік твій досі струменіє,
хоч упокорилася течія
твоїх бажань, твоїх волань забутих.
О Господи, не видно і не чути,
де та межа — чужа ачи твоя.
Підгусклий не колотиться ставок
та не спіши проставити бемолі
на це опале листя, віти голі,
на безоглядний час, потік і крок.