Не прагни, сину мій, а бережись,
тримаючись вервечки існування,
і научайся саморозсвітання,
і мерехтіти радістю навчись.
Дороги далі круто повелись
туди, де грає життєструмування,
оце уводноволене кохання,
правдива уселенська благовість.
Нас матері зродили на любов —
орати землю, жито засівати,
щоб Господом дароване віддати,
коли небесна синя хоругов
нам вигріла на вічному осонні
і щедрі очі, й радісні долоні.
- Наступний вірш → Василь Стус – Щось треба зрозуміти – не збагну
- Попередній вірш → Василь Стус – Гей, яром-долиною
(Оцінок ще немає)