І не розмерз. І не відтерпнув. Ні.
З мордовських хуг — та в холод нещадимий!
Тримай тепло під ребрами сухими —
на чужаниці, йой! — на чужині.
Сягни рукою — і не досягнеш
ні краю всерозлук, ні муки краю.
Та серця я, мій Господи, не маю
на свій талан. Це ж ти мене береш,
немов шматок невироблений глини
і місиш, мнеш, і пальцями всіма
формуєш образ, щоб не задарма
іще один кавалок з України
сподобивсь тверді. Знав я і черінь,
і зиму знав — в колимську довгу пору
і душу виробив таку прозору,
що вже свою не одкидаю тінь.
- Наступний вірш → Василь Стус – Отак і жив: любив – як пив
- Попередній вірш → Василь Стус – І сяло сонце крізь вікно
(Оцінок ще немає)