І не те, щоб жити — більше:
споконвіку б — без розлуки.
До віків і після віку —
це — любов. Оце — вона!
І не те, щоб знову — “з Богом!”
І не те, щоб — “чорту в зуби!”
Ні. Не те. А тихо-тихо:
ані пестощів, ні ласк.
Тільки б так: вона — як щогла,
в ріст Великої Дзвіниці
(велич гнітиться доземно,
ниць сягає до небес).
Не дзвонар ти. І не Шедель,
а відвідувач, закоханий.
Не говори — по вуха:
геть поверх людських голів…
Це — любов. Вона, як жінка
крутостегна. Це — початок
твій. Це вечір. Смерк ласкавий.
Це перерва, як прорив.
І не те, щоб більше — (жити б!)
І не те, щоб жити — (більше!)
… до віків і після віку —
перемрієш — тільки й того.
