Василь Стус – Не заворожиш світ очима: Вірш

Не заворожиш світ очима.
Не заворожиш світ нічим.
Негарний, як стилет, хлопчина
намарне доброти учивсь.
Не вивчився. — Важка наука!
Міцна, немов граніт Карарри.
Його наука йде до бука,
(все навпаки!) — іде до кари.
Довготелесий, вугруватий,
як сонях вибитий лице.
З таким не брати — віддавати.
Не вчитись мови, а акцент,
а тільки приголосні чути,
а тільки розголосий біль.
Мізерні зерна — то й отрутні.
А круглі зерна — не тобі
ронити в землю. Посівальник —
не ти. У півдуги — посів
пісень весільних і печальних,
пісень потворства і краси.
І станеш голосом без тіла,
і станеш горлом — без грудей.
Тобі рільничим бути хтілося
даремно. Не в’орався в день.
Тепер тобі — лиш дим — без спалаху,
залитий у печі вогонь.
На смертному одрі, як змалку, пізнати порожнечу скронь,
голодну круглістю, як хлібом. Голодну світом, як
вітчизною, від краю віри, серця зліва, лівіше сну — і
рано й пізно побутися. Лівіше мрій. Лівіше найлівіших
ребер відчути добру сатану, що уподобилась до тебе.