Василь Стус – Не знаю – спав чи думав чи ввижала: Вірш

Не знаю — спав чи думав чи ввижала
біда, ота, що в душу увійшла
воложеним жіночим синім жалем.
Ріка — вельможно й радісно — текла,
уривки лиць, очей, долонь і реплік,
окрайці вижебраного добра,
і давні спогади — ще тільки-тільки теплі —
неслись водою тьмяного Дніпра,
і все сміялось, прагло, гомоніло
і наближалось, мінячи подоб,
немов минуле мною струменіло
і холодило мій гарячий лоб.
Кипить вода, а голови жіночі
аж гнуться попід вітром і дощем,
і всюди — очі, очі, очі, очі.
І всі — на тебе зведені. І щем —
і мій таки — розлився безберего
по всіх щоках, і чолах, і устах.
Невже я вдячний їм? Невже підлеглий?
Чого це душу геть проймає страх?
Вода кипить і голосів охвилля
лоскоче попід горлом — утону!
А хай тебе поб’є нечиста сила!
Це ти, мій Господи, наслав ману?
Та ж дай склепити очі перед ранком!
Та ж дай мені забутись — хоч на мить.
А вже біда — лиха моя коханка —
скрадається до мене, ніби тать.