Недобре жив. Зазле — любив,
тому й недобре спалось.
Порятувався од ганьби —
чого ж здіймати галас?
Чого триндичити всякчас:
“душа простоголосить”
нещастя. Кожного із нас
долає і підносить.
Та бійся знесеному буть:
Ікарове окрилля
вік навертатиме на путь
досадного знесилля.
- Наступний вірш → Василь Стус – Немов вогненні кільця леопард
- Попередній вірш → Василь Стус – Не насушить ніхто сухарів
(Оцінок ще немає)