Недуга, несила — ховати цей жаль
одвертого серця. Недуга. Несила.
Дівча пустотливе — та смерть нас носила
і тицяла пальчиком — глянь у скрижаль.
І глянь. І очей своїх не попускай
і полуменій од високого жару.
Гей, хлопче-молодче, ти був за нездару,
не вимолив пари — то й досі благай,
блаженний. Світи розвидняються нам,
розпуклі світи, наче пуп’янки ранні,
здимілі од роздумів. І на світанні
пірвався — світ-за-очі. І — напролам.
- Наступний вірш → Василь Стус – І то вже – так
- Попередній вірш → Василь Стус – Про що тобі я зможу повісти
(Оцінок ще немає)