Нехай горить трава по осені,
хай чорні димляться поля,
та тільки ж та палітра просині,
і обрій той, і та земля.
Холодним полум’ям займається
повітря мрійне, як вода.
Не надаремне серце мається,
коли завирувала даль.
Не марне дзвону вечоровому
вторує вороновий крик.
Скорись дорозі уготованій,
хоч і коритися не звик.
Але живий живому тішиться,
живий не думає про смерть.
По ярій вечора доріжці
йде місяця остання чверть.
Хай світ насів тобі на горло,
проклятим Марком бродить ніч —
високі тіні, мрії, пориви
мережать зорі у вікні.
То ж хай горить трава по осені,
хай чорні димляться поля —
але ще буде в ранках росяних
журитись благісна земля.
- Наступний вірш → Василь Стус – Натурщик
- Попередній вірш → Василь Стус – Медитація
(Оцінок ще немає)