Нехай сьогодні буде дощ,
хай струменить вода,
бо так запрагло — хоч не хоч —
це серце-вереда.
Нехай не буде нині дня,
хай примеркає світ.
І, поцуравшися ждання,
ступай у власний слід.
Оце, здається, справжній край,
це краю краю край.
Ще хтось шепоче: повертай,
а другий хтось: чекай.
Душе, відшукуй власний слід,
де знані всі стежки,
імла заткала весь овид,
гримкочуть лотоки,
і тільки келія моя
космічним кораблем
летить. Минає день за днем
усе, чим знидів я.
- Наступний вірш → Василь Стус – І світ існує мій по той бік мене
- Попередній вірш → Василь Стус – Жаль
(Оцінок ще немає)