Немає зрад. Є радість, ніби зрада
найперша. Це — володарка падінь.
А решта — падчериці. Ніби тінь,
стоїть єдина і важка завада
до тебе. Ти — одна. І я — один.
А решта — вся брехня і вся неправда
минулого. І замала розрада —
непам’ять: не боронить од біди.
Твоя присутність і відсутність. Разом.
Ти є. І — водночас — тебе нема.
Ти добровільна і страшна тюрма,
ти — сором мій, мій біль, моя образа,
котра ніколи не перемине.
Прости ж мене. Чи проклени мене!
- Наступний вірш → Василь Стус – Горде тіло моє нецензурне
- Попередній вірш → Василь Стус – Від українських веремій
(Оцінок ще немає)