Неначе гуси, відлітають роки
і спогади. Ні шурхоту, ні крику,
і тільки голубий повнявий жаль
волочиться услід. І лячне сонце
ховається за чорними борами.
Осклілий день, кінця ані початку
не знаючи, спинився в вижиданні,
аби збагнути — це ява чи сон.
А спогади біжать, а довгі роки
спливають, наче гуси в високості,
а той, на белебні, напризволяще
покинутий — за поглядом подався
услід, бо потерпає, що відстане
і згубиться в пустелі…
- Наступний вірш → Василь Стус – А ти все мовчиш і мовчиш і мовчиш
- Попередній вірш → Василь Стус – Кому жити, а кому не жити
(Оцінок ще немає)