Василь Стус – Ніч росте, як партизанка: Вірш

Ніч росте, як партизанка,
по кущах. Вогні на Дарниці
мерехтять, немов заведені.
А у небі — зірка перша,
за туманами за обрійними.
Люди, люди, землі, очі
тільки темінь не проглянуть.
Темінь ту не прозирнуть.
Хто заводить навіженої
на стовпу. Бери у жмені,
забери собі у жмені
очі власні і мовчи.
І не дми. І не колишся.
І не спи. І сном стривоже-
ним мрій заблуклих не тривож.
Ти гори. Гори. Кривавиться шлях.
Ти мовчи. Мовчи. Розкра-
ється шлях.
Од мовчання, од печалі,
перепоєний в полях.
Жита стиглим передзвоном,
підпадьомканням тирличи.
Гострим сміхом і терпким
каменем по ребрах
не розберешся…