Ну й долечка! Прождати на життя —
і всенедочекавшися — померти!
То хто єси? Збагнув бодай тепер ти,
коли немає більше вороття
до давнього, минулого, старого?
Дарма. Ти сам — на белебні живи
і ці нестерпні дні благослови
одним ім’ям — Люципера чи Бога.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ми втрьох сідали на човна
- Попередній вірш → Василь Стус – Це припізніла молодосте ти
(Оцінок ще немає)