Ну й каторга, прождати вік життя
і так, не дочекавшися, померти.
То хто єси, збагнув бодай тепер ти?
Коли немає більше вороття
до давнього, минулого, нового?
Дарма! Ти сам — на белебні живи
і ці нестерпні дні благослови
одним ім’ям — Люципера чи Бога.
- Наступний вірш → Василь Стус – Вивищуються пагорби терпінь
- Попередній вірш → Василь Стус – На мене нісся паровоз
(Оцінок ще немає)