Ну, що ж, брахіцефале,
вже за плечима смерть,
усі кінці й начала
сповняють душу вщерть.
Доходження — і зрада
заради живоття.
Скінчилися бравади,
урвалося — життя.
Дороги в чергу стали.
Ступай. Твоя черга
в кінці свої й начала,
де проросла жага
померти й народитись,
поставши з ста смертей,
із себе стогін витне
підтомлений Антей,
бо він, шукавши краю,
його не зміг знайти.
Той, хто мене карає, —
і душу відпусти.
- Наступний вірш → Василь Стус – Куди мене ти, слово, завело
- Попередній вірш → Василь Стус – Гориш? – Гори!
(Оцінок ще немає)