Василь Стус – О не зови мене, не клич мене: Вірш

О не зови мене, не клич мене,
це не по-чесному. Благаю!
Тебе ж у радості вітаю я,
тебе і в горі я вітаю!
Молю — не розсипай зигзицею
те перламутрове скигління.
Постань на всі віки жар-птицею,
як пізніх років воскресіння.
Не наворожуй сподівань нічних,
не нагадай про краплі щастя;
перезабутий плач, мосянжний сміх
почути-бачити не вдасться.
Немов відбиток на воді тремкій,
що не почезне в хвилеводді,
пробудь мені в солоній і гіркій
у богонарожденній вроді.