О передсмертні шепоти снігів
напровесні, як Колима святкує
свій першотравень — як вода струмує!
Як пильно сланик кущ свій насторчив —
до сонця, сонця — наче тетерук
напризволяще кинутий в пустелю
своїх горбатих зойків. Лелю, Лелю —
під кригою — земного серця стук.
- Наступний вірш → Василь Стус – Колимське сонце стало сторч
- Попередній вірш → Василь Стус – Гемонське непорозуміння
(Оцінок ще немає)