Обколоте, в намерзі, стогне вікно,
і свічка у шклянці, у пляшці вино,
у горлі застуда, у серці пітьма.
І світ надовкола — стогрім — Колима.
Провалля і кручі. Горби і горби.
Сказись — од чекання, молінь, ворожби
чи то заклинання чи то знавіснінь.
Оббризкала стіни — чи кров ачи тінь.
Занадто далеко. Занадто ген-ген,
де в леготі-вітрі кучериться клен,
де сонях кружляє, калина цвіте,
хвалитиму Бога, що там ви єсте,
де ревом німим задихнувся Дніпро,
де Нестор ховає злочинне перо,
бо в горлі застуда, у грудях пітьма
і світ оступає стокрик — Колима.
- Наступний вірш → Василь Стус – Вся в жужелиці, поросі, вугіллі
- Попередній вірш → Василь Стус – Червневий сніг
(Оцінок ще немає)