Обрав ти для багаття темну ніч,
щоб полум’я бухало тьмавим богом,
і жодних свідків і за жодним рогом
і жодного від дорогих облич.
Це самопал-спалахування-спа-
сенне вік автодафе дороги,
обламуються тіні в сині логи,
куди нас припроваджує ступа.
Погрій же руки на дивнім огні,
коли конає серце обпашіле,
бо стогне дух, ще довше стогне тіло —
лишайся з стогоном наоднині.
Не заговорить ніч — ти добре знав,
відколи сквапним кроком перше рушив,
а море гнало хвилю геть до суші,
там де вогонь над ранок затухав.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ця калабаня, ця іржа і гниль
- Попередній вірш → Василь Стус – Мій янголе, моя любове
(Оцінок ще немає)