Обсіли душу що напасті
що нарікання що жалі.
Кажи — пізнав життя у щасті?
Тепер пізнай його у злі!
Вельможно виростає простір,
і нескінченний ти єси.
Одцвів у Видубичах жостір,
і давні вщухли голоси.
Тієї стежки — не походиш.
Пекельне коло миготить.
А ти все бродиш, колобродиш,
бо ані вмерти, ані жить.
- Наступний вірш → Василь Стус – Упізнавай, самотносте, мене
- Попередній вірш → Василь Стус – Клади сліпий свій крок межи проваль
(Оцінок ще немає)