Василь Стус – Оце заповнювання порожнеч: Вірш

Оце заповнювання порожнеч,
майбутніх днів оця саморозтрата
за многотою гри, котра ступає
попереду страждання і кладе
пов’язку запобіжну, щоб тобі
не чути, де збиралося боліти
із дня на день — от-от лише туман
ледь випрозоріє за поворотом
найменшого дерзання. Цей півсон
самоосліплої душі, ця туга
самоокрадення — то є життя
таємний смисл. Мала подоба горя,
що грається в домашньому театрі.
Та геніальної сягає гри
людська непогамованість — і к чорту
летить увесь обридлий антураж.
Як тяжко чутися душі зголілій!
І зимно як! І зоряно! Плечима
жіночими здвигне, чоло підносить,
і сині пальці пучкою складе,
то й молиться до чорноти в очах
під безкраєм озореної ночі,
проламаної місяцем блідим.