Одна гора — зима, а друга — літо,
а я стою, мов осінь, — посеред.
І сонце, сонце, со- несамовите
топило сланцю перегірклий мед.
Мені колимські мухи задзижчали,
мені торішня пахнула трава,
бо Ти мене, мов янгол, пильнувала.
Ти — наречена ачи удова?
- Наступний вірш → Василь Стус – Колимське сонце стало сторч
- Попередній вірш → Василь Стус – Гемонське непорозуміння
(Оцінок ще немає)